Anjana Vakil
Як розробники, ми часто вважаємо, що наша робота — це про програмування, швидкодію і запити на злиття. Але врешті-решт, програмне забезпечення — це передусім про людей. А люди — складні.
Більшість учасників опитування зазначила, що вона задоволена життям і роботою, але це напевно не "єдинороги та веселки". Чимало з нас також стикалися з вигоранням, проблемами балансу роботи та особистого чи проблемами ментального здоров'я — нерідко через токсичну культуру на робочому місці чи поганий менеджмент. Багато хто відчуває сильний тиск — як зовнішній, так і внутрішній — працювати понаднормово та нестачу контролю над умовами праці.
Я, як і багато інших, також стикалася з дискримінацією через вік, гендер, орієнтацію чи порушення здоров'я. Загалом — і особливо для маргіналізованих груп — у нашій сфері наростає відчуття тривоги, безсилля та ізоляції.
Іноді, особливо останнім часом, я думаю: чи є якась надія? Ці результати лише підтверджують урок, який я не раз вивчала за десятирічну кар'єру в ІТ: побороти ці проблеми й створити кращу індустрію ми зможемо лише разом.
У сучасних економічних реаліях багато розробників (і працівників взагалі) відчуває, що для роботодавців вони — просто витратний "ресурс", а не цінні члени команди. Колективна дія — це наш спосіб протидіяти цьому дисбалансу. Це може бути як через офіційні канали — профспілки чи колективні позови, — так і через неформальні: обговорення зарплат, публічні висловлювання в соцмережах чи навіть участь у цьому опитуванні. Ми повинні єднатися, щоби висвітлювати проблеми та вимагати змін.
Готових рішень для галузі (чи світу) немає, але потреба ставити людину в центр сьогодні як ніколи актуальна. Від нас — як окремих людей і як спільноти — залежить, чи зможемо ми покращити (10x) навички емпатії, комунікації, толерантності та небайдужості. Бо програмувати — це достеменно найлегше.